Звернення нашого товариша Дмитра Петрова

Мене звати Дмитро Петров. Якщо ви читаєте це, значить, ймовірніше за все, я помер у боротьбі з путінським вторгненням в Україну

Я є учасником Бойової організації анархо-комуністів, і залишуся ним і після смерті. БОАК – це наше дітище, народжене вірою і організовану боротьбу. Ми змогли вести її по різні сторони державних кордонів.

Я усіма силами намагався зробити і свій внесок в перемогу над диктатурою, а також в боротьбу за соціальну революцію. Я пишаюся своїми товаришами, які вели і ведуть боротьбу в Росії та за її межами

Як анархіст, революціонер і людина з росії, я вважав необхідним взяти участь у збройному спротиві, який український народ чинить проти путінських окупантів. Я зробив це заради справедливості, захисту українського суспільства та звільнення моєї країни, Росії, від гніту. Заради всіх людей, яких мерзенна тоталітарна система, створена в Росії та Білорусі, позбавляє гідності і можливості вільно дихати.

Ще один важливий сенс участі в цій війні — своїм прикладом утвердити інтернаціоналізм. У всіх народів є одне горе — жадібні та владолюбні правителі.

Це не стало виключно індивідуальним рішенням. Воно було частиною нашої колективної стратегії, націленої на створення стійких структур та партизанське бойове протистояння тиранічним режимам нашого регіону

Мої друзі, товариші та рідні, я прошу вибачення у всіх, кому завдав біль своєю загибеллю. Я дуже ціную вашу теплоту. Тим не менш, я свято вірю в те, що боротьба за справедливість, проти пригноблення і несправедливості — це один із самих гідних сенсів, якими людина може наповнити своє життя. І ця боротьба потребує жертв, аж до повної самопожертви.

Найкраща пам’ять для мене — це якщо ви продовжите активну роботу, долаючи особисті амбіції і необов’язкові шкідливі чвари. І якщо ви продовжите активну боротьбу заради вільного суспільства, яке було б заснованим на рівності та солідарності. За себе і за мене, і за усіх наших товаришів. Ризик, негаразди і жертви на цьому шляху — наші постійні компаньйони. Але будьте впевнені — всі ці негаразди та жертви недаремні.

Всіх вас обіймаю

Ваш Ілья Лєший, «Сєва», «Лев», Філ Кузнєцов

Дмитрій Петров

Анархіст, кандидат історичних наук, антрополог. До повномасштабного вторгнення працював в Інституті Африки російської академії наук (РАН). Коли жив в Москві, боровся проти політики забудови місцевої влади (виселення з гуртожитків, знищення лісопаркових зон). Допомагав незалежним книговидавцям.

Співавтор медіапроєкту Hevale присвяченому прямій демократії і кооперативній економіці на Близькому Сході. Редагував збірки «Квіти пустелі: 10 років революції в Рожаві» та  «Життя без держави: революція в Курдистані». Переклав книжку «Курдистан. Реальна демократія в умовах війни і блокади». Координував переклад та видавництво мемуарів курдської революціонерки Сакіне Джансиз. Двічі відвідував регіон як дослідник, брав участь в загонах курдської самооборони.

Через політичні переслідування та перспективи тюремного ув’язнення в Росії, переїхав до України в 2019 році, де бував і раніше, зокрема і коли брав участь в Революції гідності.

У лютому 2022 року, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україні, вступив до лав самооборони Києва. Загинув у квітні 2023 року на ділянці фроту під Бахмутом від артилерійського обстрілу. Після смерті стало відомо, що Петров стояв біля витоків сучасного повстанського анархізму, був одним із засновників Бойової організації анархо-комуністів (антивоєнний саботаж в росії) і Комітетів Спротиву (Об’єднання анти- авторитарних бійців, які беруть учать у війні з Росією).